Wstęp tłumacza.

Unieważnienie globalnej umowy zbożowej przez kreml spowodowało rozdźwięk między polityczną rządzącą organizacją ukraińską a polską. Obecnie jest to najważniejszy problem dla nas. Polscy politycy krytykują ukraińskich z powodu egoistycznego podejścia do problemu. I nawzajem. Obie organizacje są w identycznej sytuacji. Embargo na ukraińskie zboże powoduje protesty ukraińskich rolników inspirowanych nie tylko własnymi problemami ale i przez krytyków rządu Szmygala. Zalew polskiego rynku ukraińskim zbożem powoduje protesty polskich rolników. Ważną rolę odgrywa tu totalna opozycja, inspirowana przez Berlin, w przeszłości przez Moskwę. Aktywiści z Agrounii ślepi są na działania min. Telusa. Dlatego między wierszami tej wymiany krytyki między rządzącą organizacją polską a ukraińską znajduję potencjalne wzajemne zrozumienie. Obie organizacje są w trudnej sytuacji. Muszą krytykować drugą stronę z racji lojalności wobec wyborców z obszarów rolniczych. Ci łatwo nie mają ani u nas ani tym bardziej w Ukrainie. Zaniedbanie rolnictwa z okresu zależności Ukrainy i PRL od kremla i z niedawnej przeszłości (w Polsce pod rządami PO-PSL, w Ukrainie pod rządami tow. Janukowycza) są „żyzną glebą” dla dalszych prowokacji moskiewskich.

Z drugiej strony zerwanie umowy zbożowej odebrało Putinowi zaufanie krajów Afrykańskich. Głównymi krytykami moskiewskiego egoizmu są dziś niedawni sojusznicy Moskwy. Prezydenci Egiptu i RPA w czasie konferencji w St. Petersburgu wzywali Putina do powrotu do umowy zbożowej.

Tymczasem warto spojrzeć poza nasz spór z Ukraińcami. Na zachodzie odzywają się głosy rozsądku, wzywające zachodnich sojuszników Ukrainy do większego realizmu i hojności w militarnej pomocy. Franz-Stefan Gady z Institute for International Strategic Studies i Michael Kofman z Carnegie Endowment wskazują w artykule z Economist, że w wielu sprawach dotyczących tej wojny rację mają Ukraińcy. Piszą o słabościach ukraińskiej armii i strategii, ale w ogólnym rozrachunku podkreślają, że tak jak mówi Zełeński, zachód winien zwiększyć pomoc w postaci sprzętu. Ale nie tylko. Inna forma pomocy to szkolenia. Nie zgadzam się z nimi, gdy mówią, iż skuteczne wykorzystanie F-16 zajmie Ukraińcom długie lata. Ukraińscy znawcy pola walki również mówią o tym, iż potrzeba na to czasu, ale to nie będą długie miesiące. Integracja F-16 z ich systemem będzie szybsza. Nadto okiełzna lotnictwo rosyjskie niosące śmierć z lotnisk na Krymie.

Teraz tłumaczenie:

Franz-Stefan Gady, starszy konsultant w Institute for International Strategic Studies i Michael Kofman, starszy konsultant w Carnegie Endowment -

Co Ukraina musi zrobić, aby przełamać rosyjską obronę. Zachód powinien raczej podążać za ukraińską strategią, niż próbować ją zmienić, mówią eksperci wojskowi - Economist, 28 lipca 2023

Wojna połączonych broni to śmiercionośny balet, którego choreografia ma na celu obezwładnienie obrońcy poprzez integrację różnych broni bojowych, takich jak piechota i artyleria, oraz służb, takich jak siły lądowe i powietrzne. Jej początki sięgają ostatnich dwóch lat pierwszej wojny światowej. Po latach impasu niemiecka armia cesarska przyjęła innowacyjną taktykę, aby przełamać warstwową obronę aliantów na froncie zachodnim, a tym samym wyjść z impasu.

To nowatorskie podejście nie wystarczyło do wygrania wojny, ale zmieniło przebieg działań wojennych. Przed 1917 rokiem większość operacji miała charakter sekwencyjny. Wielodniowy ostrzał artyleryjski okopów z wyprzedzeniem ostrzegał przed atakiem. Kiedy ostrzał ustał, a piechota ruszyła do ataku, żołnierze zostali wybici. Ten sam atak w połączonych siłach obejmowałby krótki ostrzał artyleryjski, usunięcie przez inżynierów przeszkód, takich jak miny i drut kolczasty, a następnie natarcie żołnierzy pod osłoną ognia.

Po niedawnym powrocie z badań terenowych na Ukrainie jesteśmy przekonani, że chociaż siły ukraińskie mogą walczyć w sposób połączony, nie mogą jeszcze robić tego na dużą skalę. Założeniem ukraińskiej kontrofensywy było to, że atak połączonych sił może przełamać rosyjskie linie i umożliwić przebicie się do Morza Azowskiego. Wyszkolone i wyposażone na Zachodzie brygady, wraz z innymi, mogłyby zaangażować się w wojnę manewrową - wykorzystując siły do przełamania linii wroga, dezorientując go, a nie tylko wyczerpując. W przypadku powodzenia, pozwoliłoby to ukraińskim jednostkom przemieszczać się w głąb rosyjskich tyłów, penetrować obszary wsparcia i doprowadzić do załamania linii frontu.

Poprzednie bitwy na Ukrainie dawały powody do ostrożności. Siły ukraińskie zmagały się z koordynacją ataków na dużą skalę lub synchronizacją użycia sił, często uciekając się do długich faz wyczerpania, jak w Chersoniu w zeszłym roku. Pierwsza próba przełamania podczas letniej ofensywy Ukrainy pokazała, że wiele z tych problemów nadal istnieje.

Ofensywa szybko uciekła się do szerokiego użycia artylerii i ataków na małą skalę przez jednostki piechoty, walczące od linii drzew do linii drzew. Postępy są powolne, ponieważ znaczna część pola bitwy jest gęsto zaminowana, a przeciwpancerne pociski kierowane, atakujące drony i samoloty stwarzają kolejne problemy. Na południu Ukraina została wciągnięta w zdominowaną przez artylerię wojnę na wyniszczenie. Sytuacja wokół Bachmutu, dalej na północ, jest lepsza, głównie dlatego, że siły rosyjskie nie są tam tak okopane, a geografia pola bitwy jest bardziej korzystna dla Ukrainy. Jednak i tam postępy są powolne i kosztowne.

Ukraina zmaga się z prowadzeniem skutecznych operacji połączonych sił, głównie z powodu braków w dwóch obszarach: szkolenia i doświadczenia. (Dalej dodają że również potrzebny jest sprzęt. Ale to powinno być napisane już tutaj. Delikatność przesadna. Kunktatorstwem tego nie nazwę, ale oszczędność sojuszników Ukrainy w dostawach sprzętu jest kunktatorstwem.)

Należy zacząć od szkolenia. Problemem jest zarówno jego brak, jak i niewłaściwy rodzaj. W trakcie wojny ukraińskie siły zbrojne straciły wielu swoich najlepszych żołnierzy, a wiele jednostek na linii frontu nie było w stanie przejść rotacji. Wojna z użyciem broni połączonej wymaga znacznego czasu na szkolenie, nie tylko po to, by nauczyć się jak używać sprzętu, ale także jak skutecznie działać jako jednostka. Nowe jednostki z kilkumiesięcznym szkoleniem na Zachodzie mogą osiągać dobre wyniki w indywidualnych zadaniach bojowych, ale nadal brakuje im spójności.

Nowe brygady nie odniosły sukcesu nie tylko dlatego, że miały mało czasu na rozwinięcie tej spójności, ale także dlatego, że nie zostały przeszkolone w sposób, w jaki muszą walczyć. Zdolność ukraińskich żołnierzy do szybkiego opanowania zachodniej technologii doprowadziła do błędnego optymizmu, że czas potrzebny na stworzenie spójnych jednostek bojowych może zostać skrócony. Umieszczenie tych jednostek w awangardzie trudnego ataku, zamiast bardziej doświadczonych formacji, wygląda teraz na błąd, który odzwierciedlał pierwszeństwo zachodniego sprzętu przed czasem spędzonym w terenie.

Ta wojna podkreśla również znaczenie doświadczenia. Ukraińska armia jest obecnie jedną z najbardziej doświadczonych na świecie, ale wciąż brakuje jej doświadczenia w koordynowaniu działań ofensywnych na dużą skalę. To, co na papierze jest atakującą brygadą liczącą kilka tysięcy ludzi, w praktyce jest kilkoma wzmocnionymi kompaniami liczącymi nie więcej niż kilkaset osób każda - mniejszymi siłami, które walczą o ustanowienie przewagi nad okopanymi obrońcami. Chociaż Ukraina może przeprowadzać ataki z użyciem broni połączonej na poziomie plutonu, zaczyna się to rozpadać przy próbie skalowania do poziomu kompanii lub batalionu.

Siły zbrojne Ukrainy pozostają nierówne z powodu strat i kilku fal mobilizacji. Doświadczone brygady mogą korygować ogień artyleryjski, prowadzić rozpoznanie i tłumić pozycje wroga przed atakiem. Nowsze jednostki nie są w stanie połączyć tych elementów, nawet jeśli są wyposażone w najlepszy zachodni sprzęt.

Nawet gdyby Ukraina była w stanie naprawić wszystkie te problemy taktyczne, nadal miałaby trudności z pokonaniem rosyjskiej obrony. Potrzebuje większej ilości sprzętu do usuwania min, obrony powietrznej krótkiego zasięgu, siły powietrznej i znacznej przewagi nad Rosją w zapasach amunicji artyleryjskiej. Siły ukraińskie są wysoce zmotywowane, ale stoją przed trudnym zadaniem pokonania pól minowych, okopów i doświadoczonych rosyjskich żołdaków.

Siły ukraińskie, które zmagały się z koordynacją różnych części swoich sił lądowych, będą miały jeszcze większe trudności ze zintegrowaniem ich z siłami powietrznymi, których Ukrainie obecnie brakuje. Integracja zachodnich sił powietrznych - Ukraina ma nadzieję, że wkrótce otrzyma amerykańskie myśliwce F-16 - i ich skuteczne wykorzystanie prawdopodobnie zajmie lata (Tłumacz tego tekstu i słuchacz seminarium Fejgina i Arestowycza, nie zgadzam się z tym poglądem. Wykorzystanie F-16 będzie szybsze niż piszą ci specjaliści. Nadto dałoby ogromną przewagę Ukraińcom. Podobnie nie zgadzam się z kolejną myślą. Będzie skuteczną ochroną dla cywilnej ludności. Powietrzna przewaga Rosjan zmalałaby znacznie.) Byłoby pochopne pokładać w nich zbyt wiele nadziei: posiadanie siły powietrznej nie gwarantuje przewagi powietrznej, która nie jest łatwa do zdobycia lub utrzymania na polu bitwy, gdzie zaawansowana obrona powietrzna jest obfita, a siły powietrzne przeciwnika przewyższają nasze.

Praca nad poprawą zdolności Ukrainy do stosowania połączonych broni w ofensywach również zajmie trochę czasu. Zwycięstwo Ukrainy nie zostanie zapewnione przez jakąkolwiek pojedynczą zdolność lub broń, ale przez skuteczne użycie siły, lepsze szkolenie i trwałe wsparcie Zachodu (tu pełna zgoda zgoda tłumacza).

Ofensywa Ukrainy jest daleka od zakończenia, a wyniszczenie dało skutki w przeszłości. Nowa fala ataków sił drugiego szczebla testuje teraz rosyjską obronę, aby sprawdzić, czy wyniszczenie przyniosło pożądane efekty. Zachód najlepiej skorzysta wspierając ukraiński sposób prowadzenia wojny, wykorzystując jego przewagę w zakresie zdolności obronno-przemysłowych (w tym produkcji amunicji) i jakości broni. Należy pomóc Ukrainie walczyć w sposób, w jaki walczy najlepiej.

 

------------------

Передмова перекладача.

Анулювання Кремлем глобальної зернової угоди спричинило розкол між українським та польським політичним керівництвом. Наразі це найважливіше питання для нас. Польські політики критикують українських за егоїстичний підхід до проблеми. І один одного. Обидві організації знаходяться в ідентичній ситуації. Ембарго на українське зерно викликає протести українських фермерів, які надихаються не лише власними проблемами, але й критикою уряду Шмигаля. Наповнення польського ринку українським зерном викликає протести польських фермерів. Важливу роль тут відіграє тотальна опозиція, інспірована Берліном, а в минулому - Москвою. Активісти з "Агроунії" сліпі до дій міністра Телюса. Тому між рядками цього обміну критикою між правлячими польськими та українськими організаціями я бачу потенційне взаєморозуміння. Обидві організації перебувають у складному становищі. Вони змушені критикувати іншу сторону через лояльність до виборців у сільськогосподарських районах. Їм нелегко як у нас, так і тим більше в Україні. Занедбаність сільського господарства з часів залежності Польської Народної Республіки від Кремля та з недавнього минулого за часів правління PO-PSL є "родючим ґрунтом" для подальших московських провокацій.

З іншого боку, розрив зернової угоди позбавив Путіна довіри африканських країн. Головними критиками московського егоїзму сьогодні є нещодавні союзники Москви. Президенти Єгипту та Південної Африки на конференції в Санкт-Петербурзі закликали Путіна повернутися до зернової угоди.

Тим часом, варто зазирнути за межі нашої суперечки з українцями. На Заході лунають голоси, які закликають західних союзників України бути більш реалістичними і щедрими у своїй військовій допомозі. Франц-Штефан Гаді з Інституту міжнародних стратегічних досліджень та Майкл Кофман з Фонду Карнегі у статті в Economist зазначають, що українці мають рацію у багатьох питаннях, що стосуються цієї війни. Вони пишуть про слабкі сторони української армії та стратегії, але загалом підкреслюють, що, як каже Зеленський, Захід повинен збільшити допомогу у вигляді обладнання. Але не тільки це. Інша форма допомоги - це навчання. Я не погоджуюся з ними, коли вони кажуть, що українцям знадобляться місяці, щоб ефективно використовувати F-16. Українські військові експерти також кажуть, що це займе час, але це не будуть довгі місяці. Інтеграція F-16 в їхню систему буде швидшою. Крім того, це дозволить приборкати російську авіацію, яка несе смерть з аеродромів у Криму.
 

Франц-Штефан Гаді, Інституту Mіжнародних Cтратегічних Досліджень, та Майкл Кофман, Фонд Карнегі -

Що має зробити Україна, щоб прорвати російську оборону. Захід повинен прийняти український спосіб ведення війни, а не намагатися його змінити, вважають військові експерти - Economist, 28 липня 2023 року

Загальновійськова війна - це смертоносний балет, поставлений для того, щоб приголомшити того, хто обороняється, шляхом інтеграції різних бойових видів зброї, таких як піхота і артилерія, і родів військ, таких як сухопутні і військово-повітряні сили. Його витоки лежать в останніх двох роках Першої світової війни. Після багатьох років патової ситуації Німецька імперська армія застосувала інноваційну тактику, щоб прорвати багатошарову оборону союзників на західному фронті і таким чином вийти з глухого кута, в якому опинилася через виснаження.

Цього новаторського підходу було недостатньо для перемоги у війні, але він змінив хід війни. До 1917 року більшість операцій були послідовними. Кілька днів артилерійського обстрілу траншеї давали завчасне попередження про атаку. Коли вогонь припинявся і піхота переходила через верх, солдатів косили. Така ж атака загальновійськових підрозділів включала б короткий артилерійський обстріл ворожих позицій, саперів, які розчищали б перешкоди, такі як міни і колючий дріт, і солдатів, які просувалися б під прикриттям вогню одразу після цього.

Нещодавно повернувшись з польового дослідження в Україні, ми переконалися, що хоча українські війська можуть воювати комбінованими методами, вони ще не можуть робити це у великих масштабах. Передумовою українського контрнаступу було те, що загальновійськова атака може прорвати російські лінії і забезпечити прорив до Азовського моря. Бригади, підготовлені і оснащені на Заході, разом з іншими могли б вести маневрену війну, використовуючи сили для прориву ворожих ліній, дезорієнтуючи їх, а не просто виснажуючи їх виснаженням. У разі успіху це дозволило б українським підрозділам просунутися глибоко в російський тил, проникнути в райони забезпечення і спричинити колапс лінії фронту.

Попередні бої в Україні давали підстави для обережності. Українські війська намагалися координувати широкомасштабні атаки або синхронізувати використання сил, часто вдаючись до тривалих фаз виснаження, як це було в Херсоні минулого року. Початкова спроба прориву під час літнього наступу українських військ показала, що багато з цих проблем залишаються.

Наступ швидко вдався до широкого використання артилерії і дрібномасштабних атак піхотних підрозділів, які вели бої від лінії дерев до лінії дерев. Просування вперед відбувається повільно, оскільки значна частина поля бою густо замінована, а протитанкові керовані ракети, ударні безпілотники і літаки створюють додаткові проблеми. На півдні Україна втягнута у війну на виснаження, в якій домінує артилерія. Ситуація навколо Бахмута, що на півночі, краща, здебільшого тому, що російські війська там не настільки укріплені, а географія поля бою є більш сприятливою для України. Проте і там прогрес є повільним і дорогим.

Україна намагається проводити ефективні загальновійськові операції здебільшого через недоліки у двох сферах: підготовка і досвід. (Далі вони додають, що також потрібне обладнання. Але про це вже варто було б написати тут. Делікатність перебільшена. Я не назву це зволіканням, але щадити союзників України в постачанні обладнання - це зволікання.)

Почнемо з підготовки. Проблема полягає як у її відсутності, так і в неправильному характері. За час війни українські війська втратили велику кількість найкращих кадрів, а багато підрозділів на лінії зіткнення не мають змоги провести ротацію. Комбінована війна вимагає значного часу на підготовку, причому не лише для того, щоб навчитися користуватися технікою, а й для того, щоб ефективно діяти як єдине ціле. Нові підрозділи, які пройшли кількамісячну підготовку на Заході, можуть добре виконувати окремі бойові завдання, але їм все ще бракує згуртованості.

Нові бригади не досягли успіху не лише тому, що у них було мало часу для розвитку цієї згуртованості, але й тому, що вони не були навчені так, як потрібно для ведення бойових дій. Здатність українських солдатів швидко освоїти західну техніку призвела до недоречного оптимізму щодо того, що час, необхідний для розвитку згуртованих бойових підрозділів, може бути скорочений. Постановка цих підрозділів в авангард складного штурму замість більш досвідчених формувань тепер виглядає як помилка, яка відображає пріоритетність західного обладнання з плином часу в польових умовах.

Ця війна також підкреслює важливість досвіду. Українська армія зараз є однією з найдосвідченіших у світі, але їй все ще бракує досвіду координації наступальних дій у великих масштабах. Те, що на папері є атакуючою бригадою чисельністю в кілька тисяч чоловік, на практиці є кількома посиленими ротами чисельністю не більше кількох сотень чоловік кожна - меншими силами, які намагаються встановити перевагу над захисниками, що окопалися. Хоча Україна може проводити загальновійськові штурми на рівні взводу, це починає давати збої при спробі збільшити масштаб до рівня роти або батальйону.

Збройні сили України залишаються нерівномірними через втрати та кілька хвиль мобілізації. Досвідчені бригади можуть коригувати артилерійський вогонь, проводити розвідку і придушувати ворожі позиції до початку атаки. Новіші підрозділи не здатні зібрати ці елементи воєдино, навіть якщо вони забезпечені найкращим західним обладнанням.

Навіть якби Україна змогла вирішити всі ці тактичні проблеми, їй все одно було б важко подолати російську оборону без більшої кількості обладнання для розмінування, протиповітряної оборони ближнього радіусу дії, військово-повітряних сил і значної переваги над Росією в запасах артилерійських боєприпасів. Українські війська мають високу мотивацію, але перед ними стоїть складне завдання протистояти мінним полям, окопам і досвідченим російським воякам.

Українським силам, які намагаються координувати різні частини своїх сухопутних військ, буде ще важче інтегрувати їх з військово-повітряними силами, яких Україні наразі бракує. Інтеграція західних військово-повітряних сил - Україна сподівається незабаром отримати американські винищувачі F-16 - і їх ефективне використання, ймовірно, займе роки. (Як перекладач цього тексту і слухач семінару Фейгіна і Арестовича, я не згоден з цією думкою. Застосування F-16 було б швидшим, ніж пишуть ці фахівці. Більше того, це дало б українцям величезну перевагу. Так само я не згоден з наступною думкою. Це буде ефективним захистом для цивільного населення. Повітряна доблесть росіян значно зменшиться). Було б необачно покладати надто великі надії на них, коли вони надійдуть: наявність військово-повітряних сил не гарантує переваги в повітрі, яку нелегко здобути або утримати на полі бою, де багато сучасних засобів протиповітряної оборони, а військово-повітряні сили супротивника переважають ваші власні.

Робота над покращенням здатності України застосовувати загальновійськові сили в наступальних операціях також потребуватиме часу. Перемога України буде забезпечена не якоюсь однією спроможністю чи зброєю, а ефективним застосуванням сили, кращою підготовкою та постійною підтримкою Заходу.

Український наступ ще далекий від завершення, і виснаження сил у минулому добре допомагало Україні. Нова хвиля атак сил другого ешелону зараз випробовує російську оборону на міцність, щоб побачити, чи виснаження дало бажаний ефект. Найкраще для Заходу буде підтримати спосіб ведення війни Україною, використовуючи її переваги в оборонно-промисловому потенціалі (включно з виробництвом боєприпасів) і якості озброєнь. Україні треба допомогти воювати так, як вона вміє найкраще.

---

tagi: strategia  zachód  wojna w ukrainie  sprzęt wojskowy 

	Magazynier
	1 sierpnia 2023 18:35

32     1656    6 zaloguj sie by polubić