Wszystkie komentarze pod tym tekstem proszę wpisywać w j. ukraińskim. Pomocny w tym będzie AI lub automatyczny tłumacz.

Усі коментарі під цим текстом, будь ласка, пишіть українською мовою. У цьому може допомогти ШІ або автоматичний перекладач.

У бібліотеці бенедиктинського абатства на острові Святого Михаїла приблизно через 20 років після появи Dictatus Papae було записано або складено «дещо іншу» версію Dictatus Papae — документа, про який я нещодавно писав. Ця друга версія Dictatus Papae, відома як Dictatus з Авранша або Proprie auctoritates Apostolico Sedis, у XVIII столітті була вміщена до архіву в Авранші разом з ілюмінованими кодексами тієї епохи.У книжці «Папа, імперія і креативна юриспруденція», яка й досі доступна в книгарні «Baśń jak niedźwiedź», я писав, що існування іншої версії Dictatus Papae є чимось неймовірним, винятковим і дивовижним.

Чому це неймовірно, винятково і дивовижно? Тому що це так, ніби сьогодні хтось уклав «дещо іншу» версію тез Катехизму Католицької Церкви або Канонічного права — скажімо, положень, що стосуються місії та обсягу влади Єпископа Рима, — версію, тонко відмінну від тієї, яку прийняла Церква, і в якій роль та прерогативи Папи стають майже диктаторськими. Цікавим є те, що видатний німецький історик Церкви минулого століття, проф. Губерт Мордех, стверджував, що саме зсув акценту в бік більш радикальних, буквально імператорських, папських втручань в управління окремими королівствами й князівствами є власним підписом св. Григорія VII під Dictatus з Авранша.

Нагадаю лише, що в 1080 році, коли імперію охопив бунт німецьких можновладців проти їхнього короля Генріха IV Салійського, коли той вимагав від Папи відлучення від Церкви ватажка заколоту — Рудольфа Швабського, — Григорій VII займає нейтральну позицію. Він не підтримує Рудольфа. Натомість декларує готовність посередничати в конфлікті. І це попри те, що п’ять років перед тим, після першого відлучення Генріха IV, після проголошення канону, який забороняв світським князям, а навіть імператорові, втручатися в призначення на церковні посади, після покути Генріха IV під мурами Каносси, на Різдво 1075 року духовні особи, пов’язані з імператорським двором, а отже — за імператорського дозволу, здійснили замах на Григорія VII. Найманці, яким вони заплатили, увірвалися до базиліки під час Святої Меси, яку служив Папа, витягли його на вулицю, не шкодуючи ударів і копняків, затягли до вежі й там готувалися завдати йому повільної смерті. Григорія було врятовано — буквально визволено вірними римлянами. Отже, Папа мав усі підстави стати на бік Рудольфа Швабського — якщо не з помсти, то з простого прагматизму, який вимагав усунення небезпечного диктатора з імператорського трону. Однак стається інакше. Чому? Через «святу наївність» Папи? Чи, можливо, через страх перед збройним зіткненням?

Покута й упокорення Генріха IV є поверховими — по суті, це його перемога, завдяки якій він обмежує поле маневру Єпископа Рима й може повернутися до політики терору в німецьких князівствах. Бунт німецької аристократії є реакцією на імператорський терор. Але Григорій погоджується зі своєю поразкою. Він не бореться за більший контроль над управлінням імперією. Адже такою була і є сутність місії наступника святого Петра: обмеженої у вимірі світської влади, антидиктаторської, але необмеженої у вимірі морального судження над земними справами, включно з судом над світськими володарями та державами. Аж до пролиття власної крові.

Хіба це нам нічого не нагадує? Наприклад, радикалізм святого Івана Павла ІІ та замах на його життя? Я не знаю, наскільки Григорій VII був натхненням для Івана Павла ІІ, але знаю одне — вони мали ідентичне бачення папської місії.

І цікаво, що згаданий вище німецький історик Церкви цього не розуміє. Є щось — якийсь «магнетизм», якийсь «полюс тяжіння» у німецькому, а можливо навіть у західному світі, — що викривляє траєкторії думки, свідомості, пізнання і віри. Викривляє саме в той бік, від якого відмежовувалися і відмежовуються святі та видатні Єпископи Рима. До якого не хочуть визнавати своєї причетності навіть світські правителі американського світу. Чому «навіть»? Тому що американська організація, зрештою, є неприязною, а подекуди й ворожою до папства. Цю ворожість сьогодні відсунули вбік, але в полум’яних промовах протестантських американських проповідників вона повертається. Повертається особливо в пропаганді шоу-бізнесу — нещодавно в серіалі «The Chosen», фільмі про публічну місію Христа та створення спільноти апостолів, у якому помазання Симона-рибалки на Петра, Скелю, Намісника Христа, повністю оминуто. Симон-Петро є лише талановитим управлінцем, політиком (sic!). Ми помилилися б, якби вважали, що Папа Лев XIV є людиною Трампа у Ватикані. Як кардинал, він не шкодував критики американської адміністрації, наприклад, у справі іммігрантів. Він критикував Венса. Можливо, Лев XIV змінив свою думку. Союз Вашингтона і Ватикану сьогодні більш ніж можливий. Але це не означає повної єдності.

Німецький «магнетизм» і «сила тяжіння» дали про себе знати в недавній промові канцлера Мерца:

https://youtu.be/jEw6z7-G60A

Мерц нібито відкриває очі європейському політичному класу. Трамп повернувся до ізоляціонізму! А у квітні наступного року Бундесвер будуватиме мур, за зразком трампівського, на східному кордоні Польщі. Очікуємо шквалу жартів на тему: «Чому Бундесвер будує мур на польсько-білоруському кордоні?». Можемо навіть оголосити конкурс. У мене є один, дещо плаский жарт: а саме — щоб не пропускати нелегальних мігрантів… на схід. Звісно, тих мігрантів, яких Німеччина хоче запхати до Польщі й притиснути коліном.

Тепер Мерц разом з іншими європейськими лідерами знову розглядає способи використання заморожених російських активів. Нібито для переваження шальок терезів у московсько-українській війні та для відбудови України. Авжеж. Аж тут мені «Леопарди» їдуть. Увесь їхній контингент для України. З демобілізації. Уся ця мімікрія має на меті латання бюджетних дір Берліна та переливання мільярдів «енергоєвро» до Москви. Кремль завбачливо підвищить ціни на корисні копалини й таким чином, за допомогою німецького виробництва на Далекому Сході, що працює на російському газі та нафті, відновить принаймні частину своїх активів. Платитимуть їм азійські організації, які ведуть економічну війну зі Сполученими Штатами. Маємо живу надію, що ця економічна війна не переросте у військову. Натомість Німеччина робитиме бізнес із Пекіном і Делі на своїй «чистій арійській» хімії, що працює на газі й нафті з Сибіру. Принаймні так вони собі марять.

Істерія нинішнього західного політичного класу не може бути очевиднішою. Так, Трамп ізолює — але лише теперішній політичний клас у Європі. Ізолює його від подальшої кар’єри, згубної для мешканців Європи. Це не Трамп закриває pax americana. Це Мерц дуже хотів би його завершити. Але — американська виробнича організація, як я вважаю, має способи відтягнути колишніх спонсорів, що осіли в Європі, — спонсорів берлінської організації — від своїх підопічних.

У мене непереборне враження, що берлінську організацію поступово відрізають від найважливішого політичного кровообігу. Не від грошей. А від інформації. Можливо, з вини їхніх нібито союзників з Альбіону та власних спонсорів.

Звідси їхні безглузді рішення. Звідси істерія. Звідси зазіхання на заморожені активи московитів. Мерц просто є людиною, яка глибоко страждає. І ми це бачимо в цій промові. Я йому щиро співчуваю. Джерелом цього страждання є той таємничий, історичний «полюс тяжіння» німецького світу. Але терапія проста. Так, неймовірно болісна. Але можлива. Потрібна лише відмова від утопії та прибутків, які вона нібито мала б принести. І, звісно, від нинішніх, немалих апанажів. Немає способу, щоб це не боліло. Немає способу зробити це власними силами. Хтось мусить допомогти. Можливо, AfD стане кращим управителем імператорської конкурсної маси. Так чи інакше, має дійти до узгоджень між глобальним жандармом і спонсорами берлінської організації.

Звідки «гартування комуни» в заголовку тексту? З банера, що майорить поруч із Мерцом. Starke Bayern і Starke Kommunen означає «міцна/загартована Баварія» і «міцна/загартована громада». Чим більша істерія загрожених політиканів, тим гарячіші заклики до гарту духу, самопожертви й героїзму. Продовжуйте в тому ж дусі, хлопці, і дістанетеся туди, де ми хочемо вас бачити. І так ваш електорат героїчно смердітиме триденними шкарпетками й непраною білизною — від економії на гарячій воді. З самопожертви за чисту арійську демократію, за вищу цивілізацію, щоб не сказати — імперську.

А де ми хочемо вас бачити? На підйомному мосту нової Каносси — цього разу не в ролі дволикого каятника, вбраного в маску покори, а на дорозі справжнього каяття й автентичного примирення насамперед із нашим Володарем, а принагідно — з Церквою та з нами, поляками, не схильними до колаборації з вашими, переважно парамілітарними, організаціями. Не знаю, чи ви помітили, Jungs und Mädchen, але у вас знову все починається з Баварії — як за часів товариша Адольфа.

---

tagi: jan paweł ii  berlin  waszyngton  grzegorz vii  henryk iv  kanossa  merz 

	Magazynier
	16 grudnia 2025 21:39

25     615    1 zaloguj sie by polubić